суббота, 27 февраля 2016 г.
пятница, 26 февраля 2016 г.
понедельник, 15 февраля 2016 г.
воскресенье, 14 февраля 2016 г.
День свято́го Валенти́на, или День всех влюблённых — праздник, который 14 февраля отмечается во многих странах мира. Предположительно назван по имени одного из двух раннехристианских мучеников с именем Валентин — Валентин Интерамнскийи Валентин Римский.
Отмечающие этот праздник дарят любимым и дорогим людям цветы, конфеты, игрушки, воздушные шарики и особые открытки (часто в форме сердечка), со стихами, любовными признаниями или пожеланиями любви — валентинки. 
Легенды о святом Валентине
В позднем средневековье во Франции и Англии житие св. Валентина постепенно начало обрастать легендами, связанными с тайным венчанием влюблённых пар. Согласно Золотой легенде, в те далекие и тёмные времена властный и жестокий римский император Клавдий II пришёл к мысли, что одинокий мужчина, не обременённый женой и семьёй, лучше будет сражаться на поле битвы во славу кесаря, и запретил мужчинам жениться, а женщинам и девушкам — выходить замуж за любимых мужчин. А святой Валентин был обычным полевым врачом и священником, который сочувствовал несчастным влюблённым и тайком от всех, под покровом ночи освящал брак любящих мужчин и женщин. Вскоре деятельность святого Валентина стала известна властям, и его посадили в темницу, приговорив к смертной казни. В заключении святой Валентин познакомился с прекрасной дочерью надзирателя — Юлией. Влюблённый священник перед смертью написал любимой девушке признание в любви — валентинку, где рассказал о своей любви, и подписал его «Твой Валентин». Прочитано оно было уже после того, как его казнили, а сама казнь произошла 14 февраля 269 года.[6][12]
Согласно другой легенде римский патриций Валентин, являвшийся тайным христианином, обративший в новую веру также и своих слуг, однажды проводил обряд венчания для двоих из них. По доносу или по стечению обстоятельств все трое были задержаны стражей. Валентин как лицо, принадлежавшее к высшему классу, мог избежать смерти, но не его слуги. Тогда, желая ободрить обречённых единоверцев, Валентин пишет им письма в виде красных сердец, означающих христианскую любовь. Послания новобрачным должна была передать слепая девочка, но неожиданно в темницы пришёл сам Валентин, который уговорил стражу отпустить его слуг взамен на его жизнь. Перед выходом на арену смерти Валентин передал последнее письмо, освящённое верой и добротой, слепой девочке, которая после этого прозрела и стала красавицей.
Валентинка — символ праздника
Открытки-валентинки в виде алого сердечка сейчас очень хорошо известны в качестве символического подарка в День святого Валентина.
Создание первой «валентинки» приписывают ещё и герцогу Орлеанскому в 1415 году. Он сидел в темнице и таким образом, возможно, боролся со скукой, сочиняя любовные послания собственной жене.[12]
А наибольшего распространения открытки-«валентинки» достигли уже в XVIII веке.
Ро́берт Бе́рнз (також Бе́рнс; англ. Robert Burns; *25 січня 1759, Аллоуей, Графство Ер — †21 липня 1796) —шотландський поет.
Дитинство
Народився у сім'ї фермера-орендатора Вільяма Бернза.
Роберт та його брат Гілберт два роки ходили до школи. У 1765 батько взяв у оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 10 років наймитував як дорослий працівник, не доїдав і перенапружував серце. Він читав, що потрапляло під руку, — від копійчаних брошур до Шекспіра і Джона Мільтона. Попри те, що у школі він чув лише англійську мову, від «старої обслуги і з тих же брошур призвичаївся до мови шотландських балад, пісень і казок».
У 1777 батько перебрався до ферми Лохли біля Тарболтона, й у Роберта почалося нове життя. У Тарболтоні знайшов собі компанію до душі і незабаром став верховодою.
У 1780 Бернз та друзі організували веселий 'Клуб холостяків', а 1781 він вступив до масонської ложі. 13 лютого 1784батько помер, і за ті гроші, що лишилися після нього, Роберт і Гілберт перевезли сім'ю до ферми Мосгіл біля Мохліна. Ще раніше, в 1783, Роберт почав нотувати у зошит свої юнацькі вірші та досить пишномовну прозу. Зв'язок із служницею Бетті Пейтон призвів до появи на світ його доньки 22 травня 1785. Місцеві клірики скористалися нагодою і наклали на Бернза єпітимію за блудодійство.
Початок творчої кар'єри та стрімкий зліт
На початку 1788 Бернз відкрив собі поезію Р.Ферґюсона і зрозумів, що шотландська мова зовсім не варварський і відмираючий діалект і може передати будь-який поетичний відтінок — від солоної сатири до ліричних захоплень. Він розвинув традиції Ферґюсона, особливо у жанрі афористичної епіграми. До 1785 Бернз уже надбав популярність як автор яскравих дружніх послань, драматичних монологів і сатир.
У 1785 Бернз полюбив Джин Армор (1765–1854), дочку мохлінського підрядника Дж. Армора. Бернз видав їй письмове 'зобов'язання' — документ, по шотландському праву, який засвідчував фактичний, хоч і незаконний шлюб. Проте репутація у Бернза була такою поганою, що Армор порвав 'зобов'язання' у квітні 1786 і відмовився взяти поета в зяті.
Після такого приниження Бернз вирішив еміґрувати на Ямайку. Неправда, що він видав свої вірші, щоб заробити грошей на дорогу, — думка про це видання прийшла до нього пізніше. Надруковані в Кілмарноку вірші переважно на шотландському діалекті (Poems, Chiefly in the Scottish Dialect) надійшли у продаж 1 серпня 1786. Половина накладу в 600 примірників розійшлася передплатою, решта було продано протягом кількох тижнів. Слава прийшла до Бернза майже відразу. Знатні добродії розкрили йому двері своїх особняків. Армор відмовився від позову, від Бетті Пейтон відкупилися 20 фунтами. 3 вересня 1786 Джин народила двійню.
Місцева знать радила Бернзові забути про еміґрацію, поїхати до Единбурґу й оголосити загальнонаціональну підписку. Він прибув до столиці 29 листопада та за сприяння Дж. Канінґема та інших уклав 14 грудня договір з видавцем У. Крічем. У зимовий сезон Бернз був нарозхват у світському суспільстві. Йому були підвладні 'Каледонські мисливці', члени впливового клубу для обраних; на зборах Великої масонської ложі Шотландії його проголосили «Бардом Каледонії». Единбурзьке видання віршів (вийшло 21 квітня 1787) зібрало понад три тисячі передплатників і дало Бернзові приблизно 500 фунтів.
Перед від'їздом з Единбурґа у травні Бернз познайомився з Дж. Джонсоном, напівписьменним гравером і фанатичним любителем шотландської музики, який незадовго доти видав перший випуск «Шотландського музичного музеума» (The Scots Musical Museum). З осені 1787 на все життя Бернз фактично й був редактором цієї книжки: збирав тексти й мелодії, доповнював збережені уривки строфами свого авторства, втрачені чи непристойні тексти замінював своїми.
Державна служба
Бернз з тріюмфом повернувся до Мохліна 8 липня 1787. Півроку слави не запаморочили йому голову, проте змінили ставлення у його селі. В Арморі радо було його прийнято, і він відновив відносини з Джин. Проте у нього народилася дочка від единбурзької служниці, тому він знову вирушає до Единбурґу.
Там він 4 грудня познайомився з освіченою заміжньою дамою Аґнес Креґ М'Лехуз. Три дні потому він вивихнув коліно і, прикутий до ліжка, затіяв з 'Клариндою', як вона себе називала, любовне листування. Вивих мав і пізніше суттєвіші наслідки. Лікар Бернза, обізнаний із Комісаром по акцизу в Шотландії Р. Гремом, дізнавшись про бажання поета служити в акцизі, він звернувся безпосередньо до Грема, той дозволив Бернзові пройти належне навчання. Поет пройшов його навесні 1788 в Мохліні і Тарболтоні й 14 липня отримав диплом. Перспектива альтернативного джерела заробітку надала йому сміливості підписати 18 березня контракт на оренду ферми Елісленд.
Дізнавшись, що Джин знову завагітніла, батьки вигнали її із дому. Бернз повернувся до Мохліна 23 лютого 1788 року, судячи з усього, відразу визнав Джин своєю дружиною, хоча оприлюднення відбулося лише у травні, а церковний суд затвердив їх шлюб лише 5 серпня. 3 березня Джин народила двох дівчаток, які померли. 11 червня Бернз почав працювати на фермі.
Останні роки життя
З кожним роком тим більше розгорялися пристрасті навколо Великої французької революції, яку Бернз прийняв охоче. Пішли розслідування щодо лояльності державних службовців. У грудні 1792 на Бернза накопичилося стільки доносів, що у Дамфріс, нове поселення Бернза, прибув Головний акцизний Вільям Корбет, щоб особисто проводити слідство. Старання Корбета і Грема скінчилося тим, що Бернза зобов'язали не базікати зайвого. Його мали намір просувати службовими щаблями, але у 1795він почав втрачати здоров'я: ревматизм позначився на ослабленому ще в молодих роках серці. Помер Бернз 21 липня 1796.
ЧЕСТНАЯ БЕДНОСТЬ
вторник, 2 февраля 2016 г.
День сурка (англ. Groundhog Day) — традиционный народный праздник в США и Канаде, отмечаемый ежегодно 2 февраля. Считается, что в этот день нужно наблюдать за сурком, вылезающим из своей норы. По его поведению можно судить о близости наступления весны. Согласно поверью, если день пасмурный, сурок не видит своей тени и спокойно покидает нору — значит, зима скоро закончится и весна будет ранняя. Если же день солнечный, сурок видит свою тень и, пугаясь её, прячется обратно в нору — будет ещё шесть недель зимы. В нескольких городах и поселениях США и Канады в этот день проводятся фестивали, посвящённые местным суркам-метеорологам, которые привлекают многочисленных туристов.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)